Марія Попова — асоційований професор кафедри політології Університету Макгілла в Канаді. Її поточні дослідження зосереджені на конспірації, боротьбі з корупцією та реформах верховенства права у Східній Європі, з фокусом на Україні, Болгарії та Румунії.
Що ви думаєте про загострення ситуації в Україні? Чи є ризик російського вторгнення?
Я вважаю, що певний ризик є. Основний ризик пов’язаний із нездатністю Путіна та його найближчого оточення зрозуміти реальність української внутрішньої політики. Кремль керується наративом про те, що Захід підбурює та підтримує проєвропейську, прозахідну орієнтацію України. У Кремлі вважають, що можна було б захопити більшу частину території України, і щоб українці були задоволені цим «визволенням». У Кремлі вважають, що багато українців, якщо не більшість, приховують свої справжні уподобання щодо більш тісних відносин з Росією. Коротше кажучи, навмисне ігнорування Кремлем того факту, що Україна рухалася в проєвропейському, прозахідному напрямку протягом десятиліття чи навіть довше, призвело до нинішньої кризи.
Яка, на вашу думку, кінцева мета Росії в Україні? Чи може Росія повністю зайняти територію України?
Важливо розрізняти позицію Кремля та те, що російська громадськість хоче чи думає про Україну. Я вважаю, що між ними може бути різниця в думках, або, принаймні, ми не знаємо, як вони пов’язані. Росія є консолідованим авторитарним режимом, і важко зрозуміти, якою є позиція російської громадськості щодо цих питань. Проте, позиція Кремля стає більш зрозумілою після аналізу іх заяв. В 2021 році був опублікований історичний трактат від імені Путіна. Цей трактат стверджував, що росіяни та українці завжди були одним народом. Це говорить про те, що кінцевою метою Кремля є реінкорпорація України в тій чи іншій формі до складу Росії. Це може бути шляхом фактичної окупації та інкорпорації, що скасовує українську незалежність і суверенітет, або шляхом введення України під сферу російського впливу, подібно до Вірменії та Білорусі. Результат, звісно, залежить від того, як розвиватиметься нинішня ситуація, але я думаю, що цілком очевидно, що Кремль хоче переконатися, що Україна не продовжить свій проєвропейський курс.
Кремль надає підтримку місцевим жителям на Донбасі. Отже, такий підхід полегшує реінтеграцію з Росією, чи не так?
Ситуація з Донбасом є складною. З одного боку, Росії було б найпростіше визнати незалежність ЛНР і ДНР, а потім, зрештою, піти на їх анексію. Захід, ймовірно, поступово погодиться з таким сценарієм, оскільки в певному сенсі це сценарій «невеликого вторгнення», який Байден пропустив. Але з іншого боку, це не є перевагою Росії, оскільки регіони вже є проросійськими. Навіщо нести за них повну фінансову відповідальність? Я думаю, що Росія шукає спосіб впливати на дії Київа, більше, ніж те, що відбувається в ЛНР і ДНР.
Як ви вважаєте, чи настав час Україні переглянути прагнення щодо приєднання до НАТО?
Це хороше запитання. Безперечно, Україна буде треба зважено підійти до цього питання в осяжному майбутньому. Водночас, враховуючи те, що більшість українців схиляється до проєвропейського та пронатовського напряму, а також враховуючи, що Україна є стабільним, конкурентним режимом, який враховує позицію громадськісті, відмовлятися від таких прагнень передчасно. Україна має продовжувати орієнтуватися і балансувати у складній безпековій ситуації в майбутньому.
Як ви вважаєте, чи українське керівництво рухає Україну в позитивному напрямку щодо демократичного розвитку?
Я вважаю, що є неоднозначні результати. З одного боку, є певні позитивні зрушення щодо продовження реформи судової системи. Реформи йдуть повільно і болісно. Наприклад, це криза з Конституційним судом України. Проте, реформи Вищого антикорупційного суду та Вищої ради правосуддя досягли певних помірних успіхів. Громадянське суспільство та всі групи, що займаються реформуванням судової системи в Україні, співпрацюють з міжнародними експертами, які беруть участь у цих процесах, щоб підштовхнути український уряд до створення незалежної судової системи. У цій сфері відбулися деякі багатообіцяючі події.
З іншого боку, проблемними є Закон про олігархізацію та обвинувачення Порошенка. Недостатньо зрозуміло, що Закон є справжнім кроком проти системи олігархічного контролю в Україні, а не основою для впливу на осіб, які не в хороших відносинах з адміністрацією президента. Переслідування Порошенка також є проблематичним, оскільки він очолює народну партію, а перешкоджання його продовженню участі в політиці не сприяє демократичному розвитку України. Як це буде відбуватися, покаже час. Нарешті, закриття урядом деяких олігархічних ЗМІ є загрозою свободі преси в Україні. Дезінформація, безсумнівно, є проблемою, з якою потрібно боротися, але в демократичних умовах краще боротися з нею, використовуючи факти.
Що має зробити Україна для зміцнення цього демократичного розвитку?
Успіх реформування української судової системи може суттєво підвищити легітимність уряду. Якщо ця ситуація в кінцевому підсумку буде сприйнята як успіх і загальна реформа верховенства права, такий успіх буде значним кроком вперед. До цього вже давно закликає значна частина українського суспільства.
Як ви вважаєте, чи достатньо західне керівництво зробило для підтримки України у військовому та економічному плані?
Існує певна градація в підтримці з боку різних західних гравців і в тому, наскільки вони віддані підтримці України. Існують дискусії навколо того, що деякі країни є більш обережними, ніж інші. За останні кілька тижнів ми спостерігаємо небажання надавати військову підтримку Італії, Франції, Німеччини та навіть Канади, традиційно сильного союзника України. Проте, як найкраще досягти стримування, є складним питанням, і слід очікувати розбіжностей. Більше турбує те, що деякі союзники можуть вирішити досягти деескалації шляхом поступок Росії на шкоду інтересам України. Поки що Захід діяв правильно, щоб підтримати суверенітет України. Сподіваюся, не буде втоми від тривалого дипломатичного процесу та поступок щодо того, на що Захід погодиться згідно російських вимог у довгостроковій перспективі.
Марія, чи Ви ще щось хотіли би додати?
Український уряд непогано доносить своє послання до західних союзників і світу. Уряду треба буде продовжувати докладатись зусиль у майбутніх переговорах щодо процесу Мінських угод. Реалізація Мінських угод суворо на російських умовах може підірвати український суверенітет навіть без пострілу чи закриття дверей НАТО.